Твое человеколюбие
превыше моего понимания,
И сколько бы я ни старалась,
не смогу я его уяснить…
Как можешь ты нас постоянно
лелеять, поддерживать, миловать?
Как можно таких непослушных
прощая, неизменно любить?!!
Упертые, злы, самоправедны…
В глазах же своих – выше ближнего.
Все знаем, на все – свое мнение
(чужое – не так и не то!).
В страданьях вопИм: «Это дьявол
идет на меня в атаку!»
Благодать принимаем, как должное :
«А как же! Мы дети Его!»…
Прижало – клянемся торжественно
и бьем себя в грудь, что изменимся,
Что будем теперь мы послушными,
все сделаем, как повелишь.
Но тут же забыты обеты,
лишь только попустит маленечко.
Мой Бог, ну когда это кончится?
Как с неба на нас Ты глядишь
И видя все это, прощаешь,
и милуешь , и надеешься,
Что все-таки все мы покаемся ,
внимая Твоим словам?!!
Мой Бог, я Тобой восхищаюсь,
душею люблю Тебя всею !
Мой Бог человеколюбивый,
дарующий каждому шанс !
Комментарий автора: Анализ событий текущих дней...
Надежда Горбатюк,
Украина
Християнка, люблю Господа. Вчуся любити ближнього...
Прочитано 4489 раз. Голосов 3. Средняя оценка: 4
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Слава Господу, дарующему каждому шанс!
Замечательно, Наденька!
Спасибо за письмо, отвечу.
С Богом! Комментарий автора: Договорились,Наташа:)). Буду ждать от тебя весточки.
Иван Онюшкин
2011-05-14 18:24:01
...И снова грешим! Аллилуйя!
Спасибо за милость! Аминь. Комментарий автора: Когда Господь говорит " суд без милости не оказавшему милости", Он знает , что говорит. Ведь Он -то нас милует каждое мгновение! Поэтому мы пока и живы. Слава Богу.
Ваня, тут меня кто-то брал штурмом под твоим именем.
Чего они так любят "Иваном" прикрываться?
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
